Тема:
Не скупіться, люди, на добро!
Мета: Створити в учнів уявлення про морально-етичний
зміст їхніх стосунків із навколишнім світом; формувати почуття чуйності і
доброзичливості; виховувати людяність,
милосердя в душах дітей, співчуття і шанобливого ставлення до людей похилого віку.
Обладнання: Святково прибраний зал, рушник
на столі, ваза з гілочкою калини, мультимедійна дошка, фото самотніх старих,
фото щасливих сімей, пісні «Родительський дом» та «Не сумуйте, старенькі», вислови про добро.
Епіграф.
Хай на світі живе доброта,
Мир і злагода землю віта.
Вчитель. Доброго
дня, діти! Сьогодні ми з вами поговоримо про доброту, милосердя та інші людські
чесноти.
Милосердя, доброта, співпереживання, уміння
розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й
біді – це найкращі риси українських людей.
Хотілося б, щоб ви, діти, збагатили свої
серця любов’ю до людей, своїх рідних, природи, щоб назавжди викорінили зі своїх
душ зло, жорстокість, ненависть, бо тільки у світі добра панує любов і повага,
мир і спокій.
Кажуть, коли народжується дитина, Бог
запалює зірку на небі й посилає до новонародженого янгола-охоронця. Уві сні
янгол цілує немовлятко тричі: в чоло – аби воно зростало розумним, у личко щоб
було красивим, та в груди – аби здоров’я, любов та доброта
вселились у його тіло, серце, душу.
1 учень.
Добрим бути просто, чи не
просто?
Не залежить доброта від
зросту.
І дитина робить добру справу,
Як не кине друга на
поталу.
2
учень.
Як людей полюбиш –
пошануєш,
Силу для добра в душі
відчуєш.
І закрутиться земля
скоріше,
Якщо разом станемо добріші.
3 учень.
Доброта з роками не
старіє,
Доброта від холоду зігріє.
І якщо вона, як сонце світить,
То радіють і дорослі, й
діти.
Вчитель. У традиціях українського народу збереглася звичка
наділити жебрака, прихистити подорожнього, надати допомогу немічному,
порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого. Чи
збереглася ця звичка до сьогодні? Як часто ми забуваємо, що поруч живуть люди
самотні, залишені дітьми, одинокі, для яких елементарний вияв вашої уваги,
добре слово, привітна усмішка є своєрідним рятівним колом у житті.
(Проектується фото самотніх старих).
В Україні проживає майже 2 мільйони одиноких
людей. Близько 200 тисяч із них – у будинках –інтернатах, їх об’єднує
немічність і самотність. У злигоднях живуть 5 тисяч наших земляків. Близько
однієї тисячі з них мешкають у напіврозвалених халупах, 7 тисяч – ті, що
отримують пенсію, якої не вистачає на прожиття.
Живе одинока людина
Живе одинока людина,
Чому ж ми проходимо мимо?
Живе одинока людина,
Ніким у житті не любима.
І серце у неї відкрите
Для ласки людської й привіту,
Печальним льодком оповите,
Віддалене горем від світу.
Чому ж ми не прийдемо в хату,
Її не покличем з собою?
І буде одна вікувати
Людина з своєю журбою,
Нам легше, бо ми не самотні,
Ходімо ж до неї в світлицю!
І серце людини з безодні
Полине за нами, як птиця.
Л.Забашта.
Вчитель. Найвища наука життя – мудрість, а найвища
мудрість – бути мудрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність,
уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в
горі й біді це – у характері нашого народу. Бути добрим не легко. Треба менше
говорити про добро, а просто постійно його робити.
Не говори про доброту
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про свою біду.
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово.
В цім почутті така основа,
Яка з глибин душі росте.
Коли її не маєш
ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте сяйво доброти. О.Довгий.
Татова порада
Прибіг щодуху
син додому,
До тата голосно гука:
- А я провідав у лікарні
Свого товариша-дружка!
То ж правду, тату, я –
чутливий
І маю серце золоте?
Замисливсь тато на хвилинку
І так сказав йому на те:
- Коли тебе в тяжку
годину
Людина виручить з біди,
Про це добро, аж поки
віку,
Ти, синку, пам’ятай завжди.
Коли ж людині щиросердно
Ти зробиш сам добро колись,
Про це забудь, аж поки віку,
Мовчи й нікому не хвались.
Л.Компанієць.
Вчитель. Знала Україна й гірші часи, але її люди черствими
й бездушними ніколи не були. Там, навіть, важко уявити, що тисячі людей
страждають ще й від того, що не чують теплого слова, їм немає з ким поговорити.
- Чи можемо ми називати доброю людиною ту, яка
не є вдячною і не поважає своїх найближчих, найдорожчих людей? Батько й мати,
бабуся й дідусь – це люди, чиєю любов’ю і вічною турботою ми завжди зігріті.
- А чи
завжди ми пам’ятаємо про них, платимо їм за це
увагою? Можливо, інколи забуваємо про них у щасливі й радісні хвилини. Але коли
у нас горе, біда, то чомусь ми завжди повертаємося до маминої безмежної
доброти, до бабусиної теплоти, до дідусевої мудрості.
(Звучить фрагмент пісні “Родительський дом”. На екран
проектуються фото щасливих сімей).
Вчитель.
Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком
благополучні, здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Ми всі з вами такі різні люди. Є
серед нас добрі, є і злі. Та якби кожна зла
людина зробила на одну злу справу менше, а добра - на одну добру справу більше, наскільки б
світлішим стало б наше життя. Якби кожен, хто може, допомогти хоча б одній конкретній людині, світ став би набагато кращим.
ЛІКУЙМО НАШІ ДУШІ ЗАЧЕРСТВІЛІ
Лікуймо наші зболені серця,
Лікуймо наші душі зачерствілі,
Несімо правди непогасний стяг,
І кривда в нашу долю не поцілить
Є ще спасіння від недуг людських-
Джерела віднайдемо лиш цілющі...
Мов подорожником торкнімося до них,
Й добром розквітнуть, просвітліють душі.
Склонімо
серце щире, не черстве,
Людського милосердя еліксиром,
Воно, хоч кволе, знову
оживе,
У справедливість й людяність
повірить.
ПІСНЯ "
Не забудь ні старця, ні дитину ".
Не забудь ні
старця, ні дитину,
Поділись
останнім сухарем.
Тільки раз
ми на землі живемо,
У могилу не
бери провину.
Зло нічого не дає, крім зла,
Вмій прощати, як прощає мати.
За добро добром спіши воздати ,
-Мудрість завше доброю була.
Витри піт солоний із чола
І трудись, забувши про утому,
Бо людина ціниться по тому,
Чи вона
зробила, що могла.
Бо людина ціниться по
тому,
Чи вона зробила, що могла,
Скільки сил у неї вистачало,
Щоб на
світі більше щастя стало.
М.Луків.
Вчитель. Старість - не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та вона все ж несподівано підкрадається, і ти вже з печальною
розсудливістю розумієш, що усе
найкраще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомини, недуги.
Добре, коли поруч тебе живуть твої рідні: діти,
онуки. А як
цього немає? (Розповідь жінки про своє нелегке життя).
Діти любі,
- каже мати,
-Треба
старших шанувати!
То дасть Господь всього світа
Вам прожити довгі літа.
Варт пошани
сивий волос
І старий
тихенький голос.
До тих зморшок придивіться,
Станьте ближче, поклоніться!
Вчитель. В давнину
дзвони використовували як набат про сповіщення про якесь
лихо, біль, на сполох під час пожежі, ворожого нашестя. (Дзвонять дзвони - звучить запис фонограми).
Вчитель: Сьогодні
дзвони б’ють
на сполох, заклинаючи нас до милосердя, доброти. Бо тільки милосердя
робить нас справжніми
людьми.
(Учні запалюють свічки і співають
"Пісню - молитву").
Помолимось за тих, що у розлуці,
Помруть відірвані від рідних хат,
Помолимось за тих, що у розлуці
Вночі без мами плачуть і не сплять.
Приспів:
Помолимось за всіх
помолимось за всіх,
помолимось, помолимось за всіх.
Помолимось за тих, кого лишили мами,
Помолимось за одиноких і сиріт.
Над нами, господи, в небесній тверді
Відкрий свої долоні милосерді.
Ведуча: Люди, будьмо милосердними. Не
скупімося на добро. Поспішайте його творити.
ПІСНЯ " Хай живе, хай живе надія "
Хай живе, хай
живе надія!
Хай земля, хай земля радіє!
Хай печаль серце обминає
І
добро всіх людей єднає!
Вчитель. Сьогодні нам з вами було затишно й приємно, бо у наших
сердечках живе добро. Адже людина народжується на світ, щоб творити добро.
Є люди, як свічки –
Згорають, відходять в небуття.
Є люди, як зірки –
Горять і світять все життя.
Та ні, це не зірки, холодні,
мертві,
Вони – то сонця, що засвічені
у небі,
Які горять, обігрівають все і
не згасають…
І не згаснуть!
Вчитель То ж нехай поряд
із вами усім людям буде тепло, затишно і добре.
Учень.
Йди з добром до людей, хай
любов процвітає,
Доброта повернеться до тебе
добром,
А от зло, що несеш, твою душу
вбиває,
І поверне до тебе в сім раз більшим
злом.
Вчитель. Найпрекрасніші і водночас найщасливіші ті люди, хто
прожив своє життя, дбаючи про щастя інших. Давайте візьмемося за руки і
утворимо коло миру, добра, щастя, злагоди.
І я пропоную всім вголос
сказати найголовніший принцип у житті:”ДОБРО ПОЧИНАЄТЬСЯ З МЕНЕ!”
Святково прибрана зала
квітами , буквами, кульками.
Діти співають пісню «Здрастуйте...».
1-учень.
В небі сонечко сіяє,
Заглядає в перший клас,
І воно, напевне, знає,
Що сьогодні свято в нас!
2- учень.
Є святкових днів багато
На листах календаря,
А між ними наше свято -
„Вшанування букваря".
3-учень.
День вітання і прощання
-
Свято перших букварів.
Перша сходинка зростання
Для найменших школярів.
4-учень.
Як краплин у
Дніпрі,
Як зірок угорі,
Як листя на гіллі,
Стільки книг на землі.
5-учень.
Та одна серед них -
Перша книга із книг:
Ту що звем Букварем,
Ми у руки берем.
6- учень.
Від найпершого дня,
Дуже любий нам він
Бо веде до знання
До незнанних таїн.
7-учень.
Нам трішки сумно, трішки шкода -
Прощання надійшла пора.
Букварик - наша перша книга,
Друг і порадник школяра.
Його шанує й дуже любить
Уся весела дітвора.
Учитель. Минуло 8 місяців від
того дня, як діти вперше прийшли до школи.
За час навчання у 1
класі:
- вивчено 33 літери
українського алфавіту.
- списано в зошитах
багато десятків сторінок.
- загублено 5 поганих
звичок, 27 ручок, 100 олівців, 15 гумок, 30 ґудзиків.
- над важкими задачами «поламано» 5 голів,
зламано 2 стільці, порвано 4 ранці, 5 штанів.
- у шкільному коридорі
набито 4 шишки.
- класи живуть цікаво і
не збираються зупинятися на досягнутому.
Більшість із дітей не знали всіх
букв і не вміли читати, проте зараз усі наші діти читають. Своїм умінням діти завдячують буквареві.
Це книга, з якої починали всі. Це перша сходинка у великий світ знань.
8-учень.
Ми Букварика чекаєм,
А його усе немає.
Де ж так довго забарився? -
Може, в лісі заблудився?
Учитель.
Давайте покличемо Букварика.
Діти (гукають).
«Букварику!»
Незнайко.
Ой! Ой! Ой! Насилу врятувався!
Учитель.
Що це за несподіваний гість? Ви його
впізнали?
Незнайко.
Добрий вечір!
Учитель.
Який вечір? Адже зараз день!
Незнайко.
А я й не знаю чи вечір, чи день?
Учитель.
А чому це ти так кричав?
Незнайко.
Та то я від злодія тікав!
Учитель.
Від злодія? Від якого?
Незнайко.
Від звичайного, який хотів вкрасти мій капелюх!
Учитель.
Твій капелюх? А навіщо він йому?
Незнайко.
Як це навіщо? Ви хіба не знаєте? Чим
більший капелюх, тим розумніша голова!
Учитель.
Ой, Незнайко! Не сміши нас! У тебе
розумна голова? Ось ми зараз перевіримо, що ти знаєш та вмієш! (показує літеру «К»). Яка це
літера?
Незнайко.
Пів жука.
Учитель.
А точніше?
Діти.
Літера «К».
Учитель. (показує літеру «О»).
А оце?
Незнайко.
Та це кругле яйце!
Учитель.
А ви, діти, як вважаєте?
Діти.
Це літера «о».
Учитель.
Ну, що ж, Незнайко, нам тебе шкода! Літер ти
не знаєш, читати не вмієш.
Незнайко.
Хто? Та я всі книжки давним-давно
перечитав. Ось послухайте! Я знаю казку про те, як Капітошка втік від діда й
баби. А ще про те, як дід загубив шкарпетку...
Учитель.
Усе ти, Незнайку, переплутав! Таж ці
казки навіть зовсім маленькі дітки знають. Послухай доброї поради: записуйся до школи.
Тут тебе навчать читати, та й іще багато цікавого ти зможеш дізнатися, і станеш такий розумний, як наші дітки.
А тепер послухай, як добре наші учні знають
казки.
Учитель зачитує уривки
з казок, а діти кажуть їх назви.
Учитель.
На городі, що за черга
Дід і баба тут стоїть.
Тягнуть щось перед собою
І не витягнуть ніяк. (Ріпка)
Ти впізнаєш вмить її
Одяг весь у попелі,
Мачуха все лається,
Сестри насміхаються. (Попелюшка)
Маленьке, сіреньке,
Біди наробило:
Щось біле, кругленьке,
Хвостиком розбило.
Сумує і плаче бабуся,
Дідусь витирає сльозу,
А курочка кудкудаче:
„Я вам золоте знесу... „ (Курочка Ряба)
В'ється річка невеличка
Хлопчик у човні сидить.
З берега матуся кличе,
Щоб обідом пригостить.
І вгадать цього героя
Справа зовсім не складна.
Казка ця усім відома
Про кого вона? (Про Івасика Телесика)
Хто кругленький і смачненький,
Із віконця скік та скік.
Втік від баби та від діда
До лисички на язик? (Колобок)
Незнайко.
Ну гаразд, ви мене переконали.
Учитель.
Проходь Незнайко до нас на свято.
Учитель.
Діти, а тепер давайте запросимо
Букварика на свято.
Звучить пісня
«Букварик». Входить Букварик
Букварик.
Добрий день, шановні друзі! Нарешті я
до вас добрався! Я дуже радий усіх вас бачити.
Я - Букварик вам відомий,
Дуже гарний, кольоровий,
Залюбки всіх вчу читати
Нема часу спочивати.
Кожен рік мене гортають
Ніжні пальчики нові.
Нехай розум здобувають
Любі дітоньки малі!
Щиро з усіма ділюся
Не шкодую своїх знань:
Безліч хитрих і цікавих маю для малят завдань.
Звучить музика Баби-яги.
Вибігає Баба-яга з мітлою.
Баба-яга. Я летіла на мітлі,
Щоб на святі буть мені!
Свою ступу розтрощила,
Сильно ноги намочила.
Я страшенно поспішала,
Спати довго не лягала,
Довго-довго готувалась
Й врешті-решт сюди дісталась.
(Принюхується.)
Фу-фу-фу! Букварський і школярський
дух чую! Ага!
(Розглядає всіх, потім
підбігає до Букварика.
Ну, нарешті ти попався!
Я люблю таких пухкеньких,
Гарних, смачних, чепурненьких.
Ох, тепер вже не стерплю,
Швидко тебе
проковтну.
Учитель.
Ти Бабусю, почекай
Букварика не ковтай.
Краще з нами ти пограйся,
Весело порозважайся,
А ми тебе не забудемо і на святі добрі
будемо.
Баба-яга.
Добре! Якщо ви такі розумні, то ось вам завдання.
Допоможіть мені римувати і складати вірші.
Я буду говорити, а ви додавати «І ми!».
Я сьогодні рано встала... (І ми!)
Чисто все поприбирала... (І ми!)
Каву чорну заварила... (І ми!)
Кицьку нею отруїла... (Не ми!)
Ох! Які ви неуважні... (Не ми!)
З усіма тепер вітаюсь... (І ми!)
Щиро всім я усміхаюсь... (І ми!)
Всім я друзям помагаю... (І ми!)
Цвяхи в крісло забиваю... (Не ми!)
Баба-яга.
Ну, добре! Я Букварика відпущу,
якщо ви дозволите мені залишитися на святі.
Учитель.
Бабусю-ягусю! Залишайся з нами, і ти
не лише почуєш, які ми розумні, а й побачиш, як ми вміємо танцювати і співати.
Букварик.
А тепер хочу запросити сюди своїх помічників.(тричі
плескає в долоні)
Це - літери відомі
І кожному знайомі.
Виходять діти-літери.
Букви А і Я.
Нас 33, нас 33.
У нас міцна сім'я.
Складаємо слова нові
Від А до Я,
Від А до Я.
Букварик.
Букви всі зібрав в порядок.
Раз, два, три: перша букво, говори!
А.
Всім відомо: буква А
Алфавіту голова!
Б.
Буква Б — як бегемотик:
отакий товстий животик
В.
Наче окуляри — В,
Ходить завжди в галіфе!
Д.
Буква Д, немов на лавці,
На твердій стоїть підставці.
Є.
Язичок у мене є!
- похвалялась буква Є.
Ж.
Сніжинка не розтане вже,
Бо ця сніжинка — буква Ж!
З.
Наче рідні дві сестри
Буква 3 і цифра 3.
І.
Буква І — як одиниця,
Гостронога, ніби спиця!
К.
Як півбукви Ж — така
Ця кумедна буква
Л.
Лев, лисиця, і орел
Дуже люблять букву Л.
Люблять букву Л і діти.
Бо вона — початок літа.
М.
Буква «М» відома сама,
З неї пишуть слово «мама»!
Н.
Нам знайома буква ця —
Ніби планка на стовпцях.
О.
М'яч летить, ловіть його!
Я не м'яч, я буква О!
П.
На хокеї, на футболі
буква П — ворота в полі!
Р.
Тигреня весь день ричало,
Букву Р воно вивчало. -
С.
Придивіться вночі до небес:
світить місяць там буквою С.
Т.
Букву «Т» важливо знати,
З неї пишуть слово «тато».
У.
Півень знає букву «у»,
Затягнув: «Кукуріку-у-у!».
X.
Хрюша хрестики малює,
Ну й художник! Ха-ха-ха!
- Це не хрестик, — каже Хрюша,
Я вивчаю букву X!
Ч.
Буква Ч, на що ти схожа?
Схожа на четвірку, може?
Ш.
Буква Е перевернулась
На Ш відразу обернулась!
Це ті самі три зубці,
Що лишились в гребінці!
Щ.
Букву Щ впізнає кожен,
Щ на щітку трохи схожа.
Я.
Я і буква, я і слово!
Вихвалялась буква Я.
Та чомусь у алфавіті
Стала аж позаду я!
Гра «Слова розсипались».
Учитель.
А зараз давайте покажемо Букварику,
як ми вміємо нові слова
складати. Зберіть слова «школа»,
«свято», «буквар».
(діти-літери стають в порядку розташування літер в
загаданому слові)
Учитель.
Молодці, із цим завданням упорались.
Буквар.
Бачу, букви вам відомі,
З ними добре ви знайомі!
Але все ж для порядку
Загадаєм вам загадки.
Сіла мишка у куточок,
З'їла бублика шматочок,
і тоді від бубличка
Залишилась буквочка. (Буква С)
Що стоїть посеред Землі? (Буква
М)
Що стоїть посеред Києва? (Буква
Є)
Назвіть на букву З слівце.
Підказую: є в роті це. (Зуби)
Назвіть ім'я на букву Я! (Яна,
Яків, Яр)
А чи є між вас дитина,
Що назве на Ж тварину? (Жираф,
жаба)
Вона далеко не втече;
Тварина ця на букву Ч. (Черепаха)
 |
|
 |
|
 |
|
 |
|
 |
На Х - завжди він на столі. (Хліб)
Букварик.
Бачу які в нас діти?
Вміють все вони робити.
Та мені доповіли — й
кумедні випадки були.
Діти читають гуморески.
Оце учитель!
- Мамо,
уяви: наша учителька ніколи не бачила коней.
- Як це так?
- Сьогодні в школі
було малювання. Я намалював коня, а вчитель підійшов і запитав: «Що це таке?»
Важка задача
- Скажи,______________ ,
скільки мама заплатить за 2 кг
яблук, якщо кілограм коштує 2 карбованці?
- Не
знаю! Моя мама завжди торгується.
Без учителя
- Скільки учнів у вашому класі?
- З учителькою________ .
- А без неї?
- А без неї у класі не
залишиться жодного учня!
Букварик.
Хороше, малята, з вами.
Та дивіться — вже нерано,
Приємно було слухать вас,
Та вже мені прощатись час.
Учитель.
Дякуємо тобі, Букварику, за веселі
ігри й загадки. Нам з тобою було дуже весело, але сьогодні ми повинні попрощатися. Діти хочуть
тобі сказати на прощання кілька слів.
Учні передають Буквар з
рук у. руки і говорять.
10- учень.
Любий Букварику!
Першая книжко!
Хочеться навіть
Плакати трішки.
11-учень.
Разом з тобою
Ми підростали.
Слово найперше
Тут прочитали.
12-учень.
Книжечку першу
Беру я в руки.
Перший мій друже,
Перша науко.
13- учень.
Я сторіночку останню
В букварі перегорну.
Свою друга на прощання
Я до серця пригорну.
14-учень.
Букв спочатку ми не
знали,
Мами нам казки читали.
А з тобою подружились —
І самі читать навчились.
15-учень.
Букви всі, від А до Я,
Дуже добре знаю я.
Далі я навчатись буду,
А Букварик не забуду.
16-учень.
Беру Буквар в останній раз,
Несу його в просторий клас
І з вдячним серцем Букварю
«Спасибі, друже!» — говорю.
17-учень.
Ти перша книжечка моя,
Тепер читати вмію я.
Багато в світі є книжок,
А ти — найперший мій дружок.
18-учень.
Прощавай, Букварику.
Наш найперший друже
Учні (разом).
Ми тобі, Букварику,
Дякуємо дуже!
Букварик.
Дякую за слово гарне Та сумуєте ви марно...
Веде за руку Читанку,
Рідну мову, Математику.
Читанка.
Я Читанка — нечитана,
Навчатиму ваш клас.
Я з вами говоритиму і вислухаю вас.
Букварику, мій братику,
Розумна голова!
Твої веселі літери складуть мої
слова.
А ти спочинь до вересня,
Чи просто погуляй,
Букварику, мій братику,
Спасибі і прощай!
Рідна мова.
Я не з лісу, я не з поля
Не легка у мене доля.
Через радість та біду
Я з віків до вас іду.
Я дитину колисала,
Батьківщину захищала,
І від роду і до роду
Зберігала свою вроду.
Бо хто мову має рідну,
Той багатий, а не бідний.
Математика.
Раз, два, три, чотири, п'ять,
Вміють діти рахувать.
Але хто мене не знає,
Хай даремно не гуляє.
Як старанно діти вчаться,
Одразу ставлю їм «12».
А хто вчить уроки гірше,
Ставлю сімочку, не більше.
За невивчені слова
Я поставлю тільки «два».
А лінивим і недбалим
Одиничку я поставлю.
Щоби весело гулять,
Всі уроки треба знать!
19- учень.
Ми раді всіх в сім'ю свою прийняти,
Щоб більше бачити і краще світ
пізнати.
Учитель.
Але ми з дітьми вдячні не лише
підручникам. Від першого вересня і до сьогоднішнього дня поруч із нами були також батьки. Вони допомагали своїм синочкам і
донечкам вчитися.
Побажаємо їм сил і наснаги!
Вам, шановнії батьки,
«Спасибі» хочу я сказати
За допомогу у навчанні,
старанність, витримку, любов.
За те, що вчились рахувати,
старанно букви всі писати
Та гарно - гарно малювати.
Це перший крок!
Попереду - ще 10 років!
Отож, навчайтеся, батьки,
І кожен день робіть уроки!
Цілий рік ми так трудились!
Навіть трохи притомились.
Час настав і відпочити,
Нас чекає довге літо!
Ми бажаємо вам
(діти, кажучи побажання, ставлять квіточки з відповідною
буквою на «поле побажань»)
А - активності творчої.
В - віри розсудливої.
Д - достатку життєвого.
Є - єдності сімейної.
Ж - життя безкінечного.
З – здоров’я безмежного.
К - кохання взаємного.
М - мрії здійсненої.
Н - наснаги професійної.
П - посмішки чуйної.
Р - радості світлої.
Т - теплоти родинної.
У - успіху великого.
X - хліба цілющого.
Ч - чарівності приємної.
Щ - щастя невичерпного.
Я - ясності майбутньої.
Співають пісню «Зелено»
20 - учень.
Перший клас, перший
клас,
рік тому зустрів ти нас.
Скоро підем в клас наступний,
Вітер хай нам дме попутний.
21-учень.
Один одного ми любим,
Станем всі за одного.
Вчитись в другім класі будем,
Всі ми хочемо цього.
22-учень.
Ну, а вчителька як буде?
Що, покине усіх нас?
Ні, вона разом із нами
Переходить в другий клас.
Діти разом із
вчителькою проходять в святкову арку, де написано 2 клас (під музику про
школу).
Новорічна інсценізація казки «Рукавичка» на новий лад
Учень. Новий рік, Новий
рік
Йде, мов добрий чарівник.
На річках скляні мости,
В рукавичках казочки…
( Інсценізація казки «Рукавичка»
на Різдвяний лад за Наталією Сиротич)
Звучить легенький
музичний супровід-фон для зимової казки.
Оповідач.
Був день перед Різдвом… ішов зимовим лісом старенький священик і загубив
рукавичку.
Біжить Мишка, улізла у ту
рукавичку:
Мишка. – Тут я буду жити!
Оповідач. Витягла різдвяний пряник, гризе
собі. Коли це Жабка – плиг-плиг та й питає:
Жабка. – А хто-хто в рукавичці?
Мишка. – Мишка-шкряботушка. А Ви хто?
Жабка. – Жабка-скрекотушка. Пустіть і мене! У
мене узвар смачненький – почастуємось.
Мишка. – Заходьте!
Діти. От уже їх двоє!
Оповідач. Коли біжить Зайчик. Підбіг до
рукавички та й питає:
Зайчик. – А хто-хто в цій рукавичці?
Мишка. – Мишка-шкряботушка!
Жабка. – Жабка-скрекотушка.
Разом. – А Ви хто?
Зайчик. – Зайчик-побігайчик. Пустіть і мене. Я
Вас пригощу тушеною капусточкою з
грибами.
Жабка. – Заходьте, пане Зайцю.
Мишка. – І ми маємо Вас чим пригостити.
Діти. От уже їх троє.
Оповідач. Коли біжить Лисичка й питає:
Лисичка. – А хто, хто в цій рукавичці?
Мишка. – Мишка-шкряботушка!
Жабка.
– Жабка-скрекотушка!
Зайчик. – Зайчик-побігайчик!
Разом. – А Ви хто?
Лисичка. – Лисичка-сестричка. Пустіть і мене.
Я Вас пахучою кутею почастую.
Разом. – Заходьте швиденько, а то замерзнете.
Діти. От уже їх четверо.
Оповідач. Аж іде Вовчик та й собі до
рукавички, питається:
Вовчик. – А хто, хто в цій рукавичці?
Мишка.
– Мишка-шкряботушка!
Жабка. – Жабка-скрекотушка!
Зайчик. – Зайчик-побігайчик!
Лисичка. – Лисичка-сестричка!
Разом. – А Ви хто?
Вовчик. – Вовчик-братик. Пустіть і мене. Я Вас
кільцем ковбаски почастую.
Разом. – Заходьте!
Оповідач. Заліз і Вовк.
Діти. Уже їх п’ятеро.
Оповідач. Де не взялися -- біжать Кабан із
Ведмедем.
Кабан. – Хро-хро-хро!
Ведмідь. – Гу-гу-гу!
Разом. – А хто, хто в цій рукавичці?
Мишка. – Мишка-шкряботушка!
Жабка. – Жабка-скрекотушка!
Зайчик. – Зайчик-побігайчик!
Лисичка. – Лисичка-сестричка!
Вовчик. – Вовчик-братик!
Разом. – А Ви хто?
Кабан.—А я Кабан-іклан!
Ведмідь. – А я Ведмідь-набрідь!
Разом. – Пустіть нас до себе, бо замерзаємо!
Ведмідь – У нас цілісінький полумисок
вареників із шкварками.
Мишка. – Ми б Вас пустили, але місця – зовсім
мало…
Жабка. – Рукавичка може розірватись.
Кабан. – О так, звичайно…
Ведмідь. – Вибачте, що потурбували вас.
Разом. – Підемо шукати іншу схованку.
(Похнюпившись,
йдуть далі, непоспішаючи.)
Мишка. – Шкода мені їх.
Оповідач. Пропищала Мишка-шкряботушка.
Мишка. – Ви заходьте, а я вийду -- вже
загрілася.
Зайчик. – Я тебе не відпущу! Ти зовсім мала –
замерзнеш. Краще я піду!
Оповідач. Заявив Зайчик-побігайчик.
Вовк. – А може, мені вийти!?
Оповідач. Несміливо запитав Вовк.
Вовк. – Я ж тут найбільший, місця багато
займаю.
Кабан. –Та що Ви? Зовсім небагато місця Ви
займаєте.
Оповідач. Проквакала Жабка-скрекотушка,
непомітно потираючи замерзлу лапку.
Жабка. – Краще я вийду!
Оповідач. Після того, як у суперечку
втрутилася Лисичка-сестричка, здійнявся шум.
Кожен переконував, що саме
йому варто залишити рукавичку для того, аби
зігріти Ведмедя і Кабана.
Оповідач. Почув цей шум старенький священик,
який ще зовсім недалеко відійшов від
загубленої рукавички, --
вернувся назад.
Оповідач. Коли дізнався про причину суперечки,
мило усміхнувся.
Священик. – Які ж Ви всі добрі та милосердні.
Господь не дасть вам замерзнути, адже
серця Ваші гарячі від
любові.
Оповідач. І запросив священик усіх звірят до себе на вечерю і залишив у
своєму домі їх
аж до кінця зими і морозів.
Оповідач. Звірята були такі вдячні!.. У хаті
голосно залунала колядка…
(Герої виконують колядку«Нова радість
стала», сидячи за Різдвяним столом)
Нова
радість стала,
Яка не
бувала.
Над
Вертепом звізда ясна/ 2р.
Світу
засіяла./
Оповідач. Цілу ніч слухали чудовий спів
мешканці лісу.
Оповідач. А рукавичка так і залишилась лежати
на тому самому місці, аби могла зігріти і
здружити інших звірят.
(Всі
герої виходять на середину)
Кабан. – Коли робиш добро іншому, сам
почуваєшся кращим і щасливішим.
Священик. – Вчися думати не тільки про себе.
Лисичка. – Рукавичка не могла вмістити усіх
охочих, зате тепла серця справжніх друзів
вистачило кожному.
Разом. – Бог радіє нашим добрим справам.!
|
